Прес центр

Дана стаття присвячена спорам між замовником та підрядником, та не зачіпає болючу тему спорів між інвесторами будівництва та власниками квартир з забудовниками. В цьому матеріалі містяться не стільки поради та міркування щодо ведення судових справ пов’язаних з будівництвом, скільки поради з моделі поведінки з контрагентом протягом процесу будівництва. Мета – мінімізація ризиків в випадку виникнення суперечки, яка в подальшому може лягти в судову площину.

В кожному спорі є дві сторони, і як правило у кожної сторони є своя точка зору:

Точка зору замовника: роботи було виконано не в повному обсязі або неякісно, ми не будемо їх оплачувати;

Точка зору підрядника: ми виконали роботи в повному обсязі відповідно до умов проектної документації, а жадібний замовник відмовляється перераховувати нам чесно зароблені гроші.

На практиці обидві ці точки зору можуть мати відношення до дійсності та співіснувати в одному й тому самому випадку, оскільки нерідко окрім закріплених на папері домовленостей можуть існувати ще й «понятійні» домовленості між замовником та підрядником, які не завжди корелюються з нормами матеріального права. Звісно ж, суд такі тонкі нюанси справедливо не бере до уваги, та враховує виключно положення договору, проектно-кошторисну та виконавчу документацію, акти та листування між сторонами.

На етапі початку спору одна із сторін, як правило, дізнається, що попри дружні відносини які існували з контрагентом до виникнення суперечки, інша сторона обачливо підстраховувалась та надсилала листи з приводу кожного, навіть незначного відступу іншої сторони від умов договору. Слід зазначити, що така обачлива сторона діяла цілком вірно та на старті має певну перевагу над іншою. Наприклад: зазвичай договір підряду передбачає обов’язок підрядника почати виконання робіт тільки після виконання замовником певних дій: сплати авансу; передачі будівельного майданчику (фронту робіт), проектно-кошторисної документації, декларації про початок виконання будівельних робіт, тощо. В випадку, якщо замовник не виконав своїх обов’язків (або виконав але не оформив документально), підряднику буде набагато легше довести те що строки виконання робіт порушено не з його вини якщо він надасть докази повідомлення замовника про невиконання останнім своїх обов’язків які передують виконанню підрядником будівельних робіт.

Те що слід завжди пам’ятати, оскільки майже всі з цим стикаються – якщо замовник негайно (зазвичай цей строк визначений в договорі та становить 5 днів) після отримання від підрядника акту КБ-2В не повідомив останнього про незгоду з обсягом виконаних робіт або не заявив про виявлені недоліки – за умови відсутності інших ввідних даних замовнику скоріш за все необхідно буде сплатити грошові кошти. Навіть, якщо згодом замовник оцінив ситуацію, та направив підряднику заяву про виявлені недоліки.

Така прикра для замовника ситуація випливає з норм законодавства, зокрема статей 853 та 882 Цивільного кодексу України. Акт, направлений підрядником замовнику належним чином, та не підписаний замовником, є підставою для стягнення з замовника грошових коштів, за умови що замовник вчасно не зреагував та не заявив про наявність недоліків в зазначених в актах роботах. Верховний Суд неодноразово приходив до такого висновку (наприклад: постанова від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18).

Замовники в такому випадку нерідко надають в суд договори з іншими підрядниками та акти виконаних робіт, які підтверджують (на їх думку), що інші підрядники були залучені після виникнення спору з «первинним» підрядником, та саме вони закінчили роботи розпочаті проблемним підрядником, або усунули недоліки після проблемного підрядника. Такі договори і акти звісно ж не можуть бути розцінені як беззаперечні докази того, що підрядником (тим, якого було залучено спочатку) не було виконано роботу належним чином, та скоріш за все суд пошлеться на вже зазначені вище статті 853 та 882 Цивільного кодексу України. Отже, такі дії є не зайвими, але не є панацеєю.

Натомість, вірним кроком було б проведення замовником комплексної будівельно-технічної та економічної експертизи до залучення нових підрядників та продовження будівельних робіт (ця дія може бути ускладнена строками, оскільки замовник за одним договором може бути підрядником за іншим договором з генеральним підрядником).

Візьмемо інший варіант. Ситуація з актами спірна (в нашій практиці не раз були випадки, коли спірним є навіть факт підписання акту), сторони не погоджуються з обсягом та/або якістю виконаних робіт та відповідно з сумою заборгованості, жодна з сторін не надала до суду висновку експерта. В даному випадку, доцільним та логічним буде проведення судової експертизи задля встановлення істини – тут все зрозуміло.

Ускладнимо ситуацію. Та сама спірна ситуація з актами, проте підрядник звернувся до суду з позовною заявою з спливом деякого часу (можливо невеликого проміжку часу), та заявив клопотання про призначення експертизи. Замовник, в свою чергу, надає в суд договори з іншими підрядниками та акти приймання виконаних будівельних робіт. З цих договорів та актів можна зрозуміти, що після фактичного припинення взаємовідносин з проблемним підрядником, інші залучені підрядники вже виконали роботи які «первісний» (проблемний) підрядник мав виконати відповідно до умов договору. Тобто, експерт безперечно прийде до висновку, що спірні роботи визначені договором з проблемним підрядником були виконані, проте чи зможе експерт відповісти на питання хто саме виконав ці роботи? Що ж робити в такій ситуації, та чи буде суд задовольняти клопотання про проведення експертизи в такому випадку?

Проблема полягає в тому, що в розумінні Господарського процесуального кодексу України (скоріш за все ситуація виникне в господарському процесі), Закону України «Про судову експертизу», Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи, тобто в розумінні всього що має відношення до даної ситуації, експертизу призначати треба. Точніше, треба призначати експертизу керуючись суто формальним підходом, не розуміючи (або не маючи бажання розуміти) ситуацію, та не дослідивши повністю та всебічно обставини справи. Чи потрібні в даному випадку спеціальні знання в сфері іншій ніж право? Звісно потрібні. Чи зможе експертиза надати відповідь на питання в контексті змодельованих обставин справи? Ні, не зможе.

Суд скоріш за все припускатиме, що замовник може бути не до кінця відвертим, та що він може вчинити дії для створення формальної фабули виконання робіт іншою організацію. Проте це припущення є лише припущенням, доки надані замовником договори не визнані недійсним, або факт невиконання робіт залученими організаціями не встановлено в іншому провадженні, наприклад кримінальному. На нашу думку (суб’єктивну, звісно), в такій ситуації клопотання про призначення експертизи задовольняти не треба, оскільки ч. 4 ст. 853 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі виникнення спору з приводу виконаної роботи на вимогу будь-якої з сторін має бути призначена експертиза. Таким чином, в випадку, якщо підрядник відразу не скористався своїм правом на ініціювання експертизи, та згадав про таку можливість лише в суді після спливу часу, можна констатувати, що підрядник повадиться не добросовісно, та побачивши, що виконання робіт на об’єкті продовжуються, має намір привласнити результати робіт (грошові кошти за роботи які фактично не виконував).

Розберемо іншу розповсюджену ситуацію. Замовник не задоволений співпрацею з підрядником. Договори підряду нерідко містять положення, які дозволяють розірвати договір в односторонньому позасудовому порядку (в випадку співпраці з великим замовником – таких підстав зазвичай безліч). В залежності від умов договору, окрім розірвання договору, замовник може також застосувати штрафні санкції та повернути сплачені авансові платежі. Наприклад, якщо замовником є державне чи комунальне підприємство, або державний орган, то до договору з таким замовником буде застосовуватись положення пункту 19 Постанови КМУ № 1764 від 27 грудня 2001 року яким визначено, що підрядник зобов’язується використати одержаний аванс (30 відсотків) на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом трьох місяців після одержання авансу. По закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику.

Проте, нерідко в договорі чітко не встановлено підстав для розірвання договору підряду та повернення суми авансового платежу. Ми досить частко стикаємось з формальним підходом до оформлення договору підряду – здебільшого, однієї помилки яка призвела до наслідків вистачає для того щоб систематизувати та привести до ладу документи та документообіг.

Законом передбачено можливість розірвати договір підряду в односторонньому порядку на підставі рішення суду. Загальне правило розірвання договору за рішенням суду викладене в ст. 651 Цивільного кодексу України – істотне порушення умов договору. Спеціальне правило розірвання договору застосовне до договору підряду викладене в частині 3 статті 849 Цивільного кодексу України. В зазначеній нормі визначено, що якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги – відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Щодо очевидності неможливості виконання підрядником робіт у визначений договором строк, то це питання є унікальним для кожного окремого випадку. А от щодо повернення сплачених грошових коштів, то на нашу думку тут ситуація менш неоднозначна. Положення частини 3 статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє стягнути з підрядника суму збитків. Проте, поняття збитки в даному випадку не є тотожнім до поняття авансового платежу. Тобто, наведена норма не дозволяє при розірванні договору з підрядником у зв’язку із значним порушенням строків виконання робіт стягнути суму сплаченого авансу. В реєстрі судових рішень можна знайти рішення суду, зазвичай першої інстанції, в яких суди на підставі зазначеної норми при розірванні договору підряду стягують з підрядника суму сплаченого авансу (правовою підставою для стягнення суми авансу є саме стаття 849 Цивільного кодексу України!!!). Ми не зовсім згодні з тим що дана норма може бути підставою для стягнення авансу в такому випадку.

На нашу думку, при розірвання договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України, сплачені замовником авансові платежі можуть вважатись безпідставно набутими коштами, та до них може бути застосоване положення статті 1212 Цивільного кодексу України. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 916/2368/18.

Звісно, спори у сфері будівництва є значно більш різноманітними, як то: земельні спори, спори з приводу державної реєстрації прав, спори з органами державного архітектурно-будівельного нагляду та контролю, спори з органами місцевого самоврядування, тощо. Проте, такі спори є більш специфічними, та можуть мати певну унікальність від в кожному конкретному випадку. Натомість, наведена в цій статті інформації буде корисна для всіх, хто якось пов’язаний з будівництвом.