Прес центр

У сучасній економіці вартість бізнесу визначається не лише його матеріальними активами, а й нематеріальними ресурсами, серед яких, на даний момент, особливе місце займає його бренд – актив, що особливим чином формується у свідомості споживачів. Це комплексний образ компанії, який являє собою певну історію, асоціації та очікування щодо певного рівня якості, включає в себе ділову репутацію, довіру, стиль тощо.

Попри широке використання даного поняття у бізнесі, чинне законодавство не містить його визначення та не встановлює спеціального механізму його правового захисту. Це зумовлено зокрема тим, що бренд являє собою сукупність різних об’єктів права інтелектуальної власності та інших нематеріальних активів, які разом становлять основу впізнаваності, репутації та комерційної цінності компанії.

Залежно від особливостей діяльності компанії до складу бренду можуть входити торговельні марки, комерційні найменування, логотипи, рекламні матеріали та дизайн-продукція, зовнішній вигляд виробів, слогани, символи і звуки, програмне забезпечення, бази даних, патенти, комерційні таємниці тощо. Кожен із зазначених активів має власний правовий режим, порядок набуття прав та особливості захисту, що значно ускладнює вирішення спорів щодо одного цілого – «бренду», до якого вони належать, оскільки фактично предметом поділу виступає не єдиний об’єкт, а комплекс взаємопов’язаних майнових прав, частина з яких може належати різним особам.

 

• Торговельна марка як предмет поділу

Поширеним явищем є ототоження понять «бренд» та «торговельна марка» і використання їх як синонімів. Водночас ці поняття не є тотожними. Поняття «бренд» є значно ширшою категорією, яка формується з часом і охоплює не лише торговельні марки, але й інші елементи, що формують впізнаваність бізнесу, його товарів та/або послуг.

При цьому саме торговельна марка є одним із його ключових елементів, оскільки саме вона забезпечує охорону позначень, що дозволяють бізнесу ідентифікувати себе на ринку та вирізнятися серед інших конкурентів.

Законодавець визначає поняття торговельної марки у статті 492 Цивільного кодексу України як будь-яке позначення або будь-яку комбінацію позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» об`єктом торговельної марки може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори, форма товарів або їх пакування, звуки, за умови, що такі позначення придатні для відрізнення товарів або послуг одних осіб від товарів або послуг інших осіб, придатні для відображення їх у Реєстрі таким чином, що дає змогу визначити чіткий і точний обсяг правової охорони, що надається.

У постанові від 26 січня 2022 року у справі № 750/13341/19, аналізуючи сутність торговельної марки як об’єкта інтелектуальної власності, Верховний Суд дійшов висновку, що в основу поняття торговельної марки закладено декілька основних характеристик: по-перше, торговельна марка розуміється як позначення, тобто певний символ. Причому цими позначеннями можуть бути зокрема, слова, власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів; по-друге, торговельна марка є таким позначенням, яке здатне вирізнити з маси однорідних товарів (послуг) певні товари (послуги). Основною спрямованістю торговельної марки є «індивідуалізація» товарів та послуг. У цьому проявляється її дистинктивний (розрізняльний) характер, який оцінюється стосовно тих товарів і послуг, для яких торговельна марка реєструється. Тобто те чи інше позначення, яке здатне породжувати асоціативні образи з певним товаром або послугою.

Незважаючи на свій нематеріальний характер, майнові права на торговельну марку визнаються об’єктом цивільних прав та можуть бути предметом відчуження, передачі, спадкування, застави або інших правочинів.

Водночас на практиці питання поділу торговельної марки є значно складнішим, ніж поділ традиційних матеріальних активів. Право на торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та/або юридичним особам. І якщо квартира, земельна ділянка чи інше майно можуть бути фізично розподілені між сторонами або передані одному з них із виплатою компенсації, то щодо торговельної марки та інших об’єктів права інтелектуальної власності такий підхід не завжди є можливим.

Складність обумовлена тим, що цінність торговельної марки нерозривно пов’язана з сформованою репутацією та впізнаваністю серед споживачів. У багатьох випадках саме торговельна марка є ключовим активом бізнесу, однією із найголовніших складових його бренду, а її передача може безпосередньо вплинути на подальше функціонування та діяльність компанії.

 

• Поділ торговельних марок та IP-активів у сімейних конфліктах

Одним із дискусійних питань у спорах про поділ майна подружжя є визначення правового режиму об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема торговельних марок.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Статті 57 та 58 Сімейного кодексу України визначають перелік випадків для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю, серед яких майнові права на торговельну марку не зазначені.

У зв’язку з цим права на торговельну марку, набуті під час шлюбу, можуть бути віднесені до об’єктів спільної сумісної власності подружжя. Майнові права на торговельну марку можуть виникати як у результаті державної реєстрації позначення на ім’я одного з подружжя, так і набуватися на підставі договорів про передачу прав на відповідний об’єкт інтелектуальної власності. Саме тому під час вирішення спорів суди нерідко стикаються з необхідністю встановлення не лише формального правовласника, а й фактичних обставин набуття відповідного активу.

Відсутність спеціальних норм щодо поділу прав на торговельні марки зумовлює необхідність звернення до судової практики, яка поступово формує підходи до вирішення таких спорів. Аналіз судової практики свідчить про те, що питання правового режиму торговельних марок у сімейних правовідносинах тривалий час залишалося дискусійним.

Наприклад, рішенням Богуславського районного суду Київської області від 13 липня 2023 року у справі №358/758/22 про визнання спільною сумісною власністю подружжя торговельних марок, відмовляючи у позові, суд вказав, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

У постанові Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 753/11171/23, розглядаючи спір щодо визнання права на торговельну марку спільною сумісною власністю подружжя та його подальшого поділу, суд, посилаючись на положення пунктів 2, 3, 5 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», вказав про неможливість визнання права на торговельну марку спільним майном подружжя. Також суд наголосив на необхідності дослідження у даній категорії справ низки обставин, зокрема моменту виникнення права, джерел його набуття, спільну участь особистою працею кожного з подружжя в набутті такого права.

У постанові від 13 серпня 2019 року у справі № 926/1795/18 Верховний Суд виходив із того, що право на використання знаку для товарів і послуг належить виключно власнику відповідного свідоцтва або особі, якій таке право було передано чи надано дозвіл на використання. Сам факт перебування особи у шлюбі, на думку Верховного Суду, не породжує у неї права на використання знака для товарів і послуг, а тому право на торговельну марку не може розглядатися як об’єкт спільного майна подружжя.

Натомість у подальшій практиці Верховний Суд сформував інший підхід. Зокрема, у постановах від 06 листопада 2019 року та від 21 квітня 2022 року у справі № 161/11764/15 Суд зазначив, що сама по собі реєстрація знаків для товарів і послуг на ім’я одного з подружжя не виключає можливості їх віднесення до об’єктів спільної сумісної власності.

Подальший розвиток цей підхід отримав у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 335/5841/19. У даній справі чоловік звернувся із позовом до колишньої дружини та доньки, вказуючи, що за період шлюбу сторонами були створені об’єкти інтелектуальної власності у виді торговельних марок та промислових зразків упаковок, які були зареєстровані на ім’я дружини. Після розірвання шлюбу, дізнавшись, що вказані об’єкти інтелектуальної власності зареєстровані на доньку, позивач просив визнати договори про відчуження майнових прав інтелектуальної власності – недійсними. Суд першої інстанції позов задовольнив, апеляційний суд також погодився із такою позицією.

За результатами розгляду справи в касаційному порядку Верховний Суд вказав, що якщо торговельні марки було зареєстровано на одного з членів подружжя, цю реєстрацію проведено під час здійснення підприємницької діяльності, у якій особисту участь своєю працею брали обоє з подружжя і цю підприємницьку діяльність вони розпочали та здійснювали за спільні кошти, то спірні торговельні марки є спільною сумісною власністю подружжя. Також Суд нагадав, що під час розгляду спорів про недійсність договору у зв’язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна судам необхідно з’ясовувати питання, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).

 

• Поділ торговельних марок та IP-активів у корпоративних конфліктах

Як вже зазначалось, право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У випадку відсутності договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

Відповідно до положень частини 1, 2 статті 429 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту) належать працівникові. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено цим Кодексом або договором.

Однак нерідко предметом корпоративних конфліктів стають ситуації, коли один із учасників товариства самостійно приймає рішення щодо відчуження або передачі прав на об’єкт інтелектуальної власності, вважаючи себе його належним правовласником.

Як приклад можна навести рішення Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/8770/24 від 06.06.2025 року.

У цій справі позивач, який був одним із співвласників торговельної марки, звернувся до суду з вимогою визнати недійсним ліцензійний договір, укладений іншим співвласником із товариством щодо використання торговельної марки. Позивач зазначав, що не надавав згоди на укладення такого договору, хоча відповідач фактично надав третій особі право використовувати торговельну марку для імпорту та реалізації продукції.

Задовольняючи позов у цій частині, суд виходив із положень частини третьої статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», відповідно до якої взаємовідносини між співвласниками свідоцтва визначаються угодою між ними. За відсутності такої угоди кожен зі співвласників має право використовувати торговельну марку на власний розсуд, однак не має права надавати дозвіл на її використання третім особам або передавати права на неї без згоди інших співвласників. Оскільки доказів надання позивачем такої згоди суду надано не було, ліцензійний договір було визнано недійсним як такий, що порушує права співвласника торговельної марки.

Таким чином, відсутність чітких домовленостей між учасниками бізнесу щодо належності та порядку використання об’єктів інтелектуальної власності нерідко стає підґрунтям для корпоративних спорів. Саме тому належне врегулювання таких питань у корпоративних договорах та інших внутрішніх документах товариства є важливим інструментом захисту прав учасників та забезпечення стабільності бізнесу.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що бренд як сукупність торговельних марок та інших об’єктів права інтелектуальної власності дедалі частіше стає самостійним предметом спору як у сімейних, так і в корпоративних правовідносинах.

Аналіз судової практики свідчить, що конфлікти виникають не лише щодо належності прав на торговельні марки та інші IP-активи, а й щодо порядку їх використання, розпорядження ними та визначення кола осіб, уповноважених здійснювати відповідні права.

У таких спорах вирішальне значення мають обставини набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності, характер правовідносин між сторонами та належне документальне оформлення домовленостей щодо їх використання і передачі. Своєчасне врегулювання цих питань дозволяє мінімізувати ризик конфліктів та забезпечити ефективний захист інтересів учасників відповідних правовідносин.

Статтю підготувала юрист Carlton&Amrok Юлія Кравченко.

https://yur-gazeta.com/publications/practice/zahist-intelektualnoyi-vlasnosti-avtorske-pravo/brend-yak-predmet-sporu-podil-torgovelnih-marok-ta-ipaktiviv-u-simeynih-i-korporativnih-konfliktah.html

У сучасній економіці вартість бізнесу визначається не лише його матеріальними активами, а й нематеріальними ресурсами, серед яких, на даний момент, особливе місце займає його бренд – актив, що особливим чином формується у свідомості споживачів. Це комплексний образ компанії, який являє собою певну історію, асоціації та очікування щодо певного рівня якості, включає в себе ділову репутацію, […]

У сучасній ІТ-сфері існують різні моделі співпраці з клієнтами, такі як розробка продукту під ключ, надання індивідуальних послуг, формування аутстаф-команди або залучення окремих спеціалістів на проєкт клієнта. У всіх цих моделях клієнт отримує різний ступінь контролю над процесом і доступ до команди. Чим більш безпосередньо розробники співпрацюють з клієнтом, тим більша ймовірність того, що після завершення проєкту клієнт спробує переманити ваших співробітників до себе.

Для великої ІТ-компанії це може означати втрату критично важливих спеціалістів, що, в свою чергу, означає збільшення витрат на їх пошук і навчання, порушення графіку інших проєктів та, по суті, втрата компанією ресурсів, в які вона проінвестувала.

Тому захист від переманювання розробників є одним з найважливіших пунктів, які не можна ігнорувати, відкладати чи обмежуватися ще одним формальним реченням у контракті для його вирішення. Такий захист має бути комплексним, розумним та пропорційним, і, що важливо, відповідати закону: він повинен застосовуватися саме до неправомірних дій клієнта, а не до права спеціаліста на працю.

Тобто, захист від переманювання не означає, що компанія може повністю заборонити спеціалістам змінювати роботу або співпрацювати з іншими клієнтами. Ефективний механізм в даному випадку має бути конкретним: він повинен обмежувати недобросовісні дії клієнта, а не право особи на професійний розвиток всупереч законодавству про працю.

У даній статті пропонуємо розглянути реально працюючі методи захисту від переманювання співробітників компанії.

 

По-перше, варто розуміти, що одного лише NDA часто буває недостатньо.

Так, підписання NDA є важливим, якщо не обовʼязковим етапом, оскільки клієнт передає технічну документацію, бізнес-інформацію, доступи, дані користувачів або інші матеріали, які не мають виходити за межі проєкту, а компанія, в свою чергу, може розкривати клієнту внутрішню інформацію про свою команду, процеси, підходи до розробки та організацію роботи.

Водночас, NDA за своєю суттю лише передбачає нерозголошення конфіденційної інформації і ніяк не обмежує перехід співробітників до клієнта або конкуруючих компаній. Тобто, з точки зору його застосування, NDA може лише забороняти клієнту передавати третім особам технічні матеріали, комерційні умови, внутрішні документи чи іншу закриту інформацію. Але воно не забороняє клієнту чи конкуренту компанії напряму звернутися до розробника з пропозицією роботи або співпраці, а розробнику – прийняти цю пропозицію.

Проте, підписання NDA все ж є обов’язковим як з самим розробником (для нерозголошення внутрішньої інформації компанії клієнту чи третім особам), так і з клієнтом. Це найміцніший та найпрактичніший інструмент, який спирається на реальну обґрунтовану законодавчу базу. Статті 505-508 та 862 Цивільного кодексу України визначають поняття комерційної таємниці та конфіденційної інформації, а стаття 420 ЦКУ також прямо відносить комерційну таємницю до об’єктів інтелектуальної власності, що дає власнику майнові права на неї.

Крім того, Закон України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» також містить положення про порядок укладення NDA резидентами Дія.Сіті. За договором про нерозголошення фахівець або інша особа зобов’язується не розголошувати комерційну таємницю та/або іншу конфіденційну інформацію резидента Дія Сіті або стосовно резидента Дія Сіті. Такий договір може бути безвідплатним та передбачати виплату компенсації у разі його порушення. Істотними умовами договору про нерозголошення є строк, протягом якого фахівець або інша особа зобов’язується не розголошувати інформацію з обмеженим доступом резидента Дія Сіті або стосовно резидента Дія Сіті, а також визначення інформації, на яку поширюється зобов’язання про нерозголошення. Важливим зазначенням є і те, що положення законодавства про працю не поширюються на договір про нерозголошення, укладений із працівником резидента Дія Сіті, а тому будь-які обмеження на укладення подібних договорів, що закріплені в КЗпП України, в даному випадку не застосовуються.

NDA з клієнтом ІТ-компанії, в свою чергу, має охоплювати не лише технічну документацію і програмний код, а й інформацію про склад команди, умови ціноутворення, внутрішні та організаційні процеси. Це важливо саме в контексті переманювання: якщо клієнт підписав NDA, що охоплює «будь-яку інформацію про персонал підрядника», він юридично зобов’язаний не використовувати таку інформацію для прямого виходу на розробників.

Що ж до випадку порушення умов NDA, то варто зазначити, що важливим фактором приведення в дію положень про відповідальність за розголошення конфіденційної інформації є наявність вагомих доказів факту отримання такої інформації особою, що її розголосила, та факту незаконного поширення чи розголошення цієї інформації. При цьому докази мають бути належно оформлені та завірені у встановленому законом порядку для їх визнання судом. В протилежному випадку, як показує судова практика, дуже важко довести факт порушення стороною NDA своїх зобов’язань про нерозголошення.

 

По-друге, окрім NDA існують інші угоди, які допомагають захистити склад команди, зокрема NSA.

Важливим та найбільш основним елементом політики захисту від переманювання співробітників у компанії має бути Non-solicitation agreement (NSA) – угода про непереманювання.

І вона також укладається не лише зі співробітниками, а й з постійними клієнтами компанії, які мають прямий контакт із розробниками та, потенційно, можуть запропонувати вашим працівникам власну співпрацю.

NSA може представляти з себе не окрему угоду, а положення, включене до загального договору із клієнтом чи працівником. Таке договірне положення, може заборонити клієнту напряму або опосередковано переманювати, схиляти до переходу, наймати чи залучати до співпраці ваших спеціалістів, з якими він взаємодіяв у межах проєкту.

Проте, важливим є те, що non-solicitation clause не має перетворюватися на повну заборону для розробника змінювати роботу або співпрацювати з іншими компаніями. Його мета інша: не обмежити кар’єрний розвиток спеціаліста, а не дозволити клієнту використати доступ до команди виконавця як інструмент для прямого найму в обхід IT-компанії.

В NSA варто передбачити зобов’язання клієнта не ініціювати переговори про співпрацю із співробітниками компанії, які брали участь у проєкті, як під час участі в проєкті, так і протягом певного визначеного строку після його завершення.

Важливо розуміти, що NSA регулює відносини між двома компаніями, а не між компанією і фізичною особою. Обмежити право самого розробника шукати роботу або переходити до іншого роботодавця неможливо, оскільки стаття 43 Конституції України гарантує право на вільний вибір праці, і жоден цивільний договір не може цього скасувати. Відповідальність за NSA несе клієнт-юридична особа, яка порушила договірне зобов’язання, а не сам розробник.

Проте, оскільки відповідно до статті 627 ЦКУ в Україні діє свобода договору, а прямої заборони на такі угоди між юридичними особами в Україні немає, тому NSA є законною конструкцією та спокійно може використовуватись між двома компаніями.

З точки зору практичного застосування, NSA має містити формулювання, що клієнт зобов’язується не пропонувати роботу, не ініціювати переговори і не укладати будь-які договори – трудові, підряду, послуг та будь-які інші – з будь-якими особами, які виконували роботи за цим договором з боку підрядника. Фраза «будь-які договори» є принципово важливою, оскільки в українській IT-практиці переманювання нерідко відбувається через реєстрацію розробника як ФОП з подальшим укладенням договору про надання послуг. Якщо NSA обмежується лише забороною укладати трудовий договір – цей шлях взаємодії залишається поза його регулюванням.

Що стосується строку дії NSA, то за стандартною практикою його укладають на строк від 12 до 24 місяців після закінчення договору. Строк понад два роки в умовах динамічного IT-ринку може бути розцінений судом як непропорційне обмеження.

При виборі моделі санкції, найпрактичніше застосовувати модель неустойки (штрафу) за кожен підтверджений факт порушення, замість відшкодування збитків, які ще треба обчислити і довести в суді, що в подібних справах вкрай важко. Стаття 551 ЦКУ дозволяє сторонам самостійно визначати розмір неустойки, але зазвичай застосовують неустойку у розмірі від 3 до 12 розмірів щомісячного доходу спеціаліста, якого переманили, або фіксовану суму у валюті.

 

По-третє, важливим етапом є також укладання NCA.

Non-Compete Agreement (NCA) – угода про неконкуренцію, яка спрямована не на конкретних людей, а на поведінку клієнта (чи навіть самого розробника) як суб’єкта ринку. Наприклад, зобов’язання не розвивати власний аналогічний бізнес чи підрозділ або не передавати отримані знання і процеси прямому конкуренту підрядника (чи у випадку розробника – не переходити до прямого конкурента компанії).

В контексті трудових відносин – тобто як обмеження для фізичної особи (розробника) – NCA в Україні лише починає розвиватися. З аналізу судової практики можна дійти висновків, що такі угоди суди визнають недійсними як такі, що обмежують конституційне право на працю. Однак, згідно ст. 27 Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» договір про утримання від вчинення конкурентних дій (NCA) – це договір, за яким сторона договору зобов’язується утримуватися від вчинення конкурентних дій щодо резидента Дія Сіті, є відплатним та вчиняється в письмовій формі. Істотними умовами такого договору є строк зобов’язання, що припиняється не пізніше спливу 12 місяців з дня припинення трудових, цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між фахівцем та резидентом Дія Сіті; територія, на яку поширюється дія зобов’язання; вичерпний перелік видів діяльності, що вважаються конкуруючою діяльністю, та/або осіб, які здійснюють конкуруючу діяльність; матеріальні блага, які фахівець отримує у відплату за зобов’язання утримуватися від вчинення конкурентних дій. Тобто, у випадку, якщо компанія є резидентом Дія. Сіті, вона може підписати із працівником вказану угоду відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні».

Проте NCA між двома юридичними особами – підрядником і клієнтом – має іншу правову основу. Свобода договору дозволяє встановити зобов’язання, якими клієнт не буде протягом певного строку і в певній сфері конкурувати з підрядником або ж не передасть отримані результати наданних послуг чи отриману під час співпраці інформацію конкурентам компанії. Проте у даного договору між двома компаніями також є обмеження, а саме стаття 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»: надто широкі або невизначені заборони можуть кваліфікуватися як антиконкурентні узгоджені дії.

 

По-четверте, варто розуміти, що найкраще вказані угоди працюють в комплексі.

Кожна із трьох угод закриває окрему сферу ризику, і жодна із них не є самодостатньою.

NDA захищає інформацію, але не забороняє клієнту наймати людей. NSA забороняє переманювання персоналу, але не захищає від того, що клієнт, отримавши знання від команди, самостійно відтворить аналогічні процеси або продовжить роботу над продуктом силами власного відділу. NCA в свою чергу не дозволяє здійснювати аналогічну конкурентну діяльність, але лише в межах, які допускає антимонопольне законодавство.

Саме тому правильно побудована договірна архітектура включає всі три елементи або принаймні ті два, що є актуальними для конкретного типу відносин. Вони не дублюють, а доповнюють одне одного, складаючи цілісну систему захисту компанії.

 

Як закріпити це на практиці?

Найпростіша та одночасно найвдаліша модель – включити всі положення до основгого договору, щоб це був єдиний комплексний документ, наприклад Master Services Agreement (MSA). Підписання окремих угод в різний час (або навіть одночасно) вимагає додаткового доведення того, що такі угоди є взаємопов’язаними.

У договорі варто передбачати чіткі визначення, наприклад, переманювання – це будь-яке ініціювання або підтримка переговорів про зайнятість, пряма чи опосередкована пропозиція роботи або надання чи отримання послуг, рекомендація третій особі для найму чи надання послуг, а також залучення до проєктів у будь-якій формі без попередньої письмової згоди підрядника.

Паралельно з договором треба вибудувати операційні процеси: визначити перелік осіб, які мають доступ до конкретної інформації, вести журнали доступу, оформлювати передачу матеріалів підписаними актами, а будь-яку важливу комунікацію фіксувати та завіряти кваліфікованим електронним підписом.

 

Таким чином, захист від переманювання – це не питання одного договору чи одного положення. Це система, де NDA закриває витік інформації, NSA – прямий перехід людей, а NCA – конкурентне використання інформації, можливостей чи результатів. Кожен елемент окремо залишає прогалини, проте разом вони формують надійний захист. Укладення комплексної угоди із клієнтом є важливим етапом, який необхідно пройти до початку спільного проєкту для того, щоб максимально убезпечити команду від отримання небажаних офферів.

Важливо пам’ятати, що українська судова практика у вказаних справах вимагає наявність належної доказової бази. Це означає, що паралельно з договірним захистом треба вести облік доступу до інформації, підписувати акти, та фіксувати комунікацію.

 

Аміна Гасратова, адвокат Юридичної Фірми “Carlton & Amrok”

https://yur-gazeta.com/publications/practice/informaciyne-pravo-telekomunikaciyi/peremanyuvannya-spivrobitnikiv-itkompaniyi-yaki-realni-metodi-zahistu.html

 

 

У сучасній ІТ-сфері існують різні моделі співпраці з клієнтами, такі як розробка продукту під ключ, надання індивідуальних послуг, формування аутстаф-команди або залучення окремих спеціалістів на проєкт клієнта. У всіх цих моделях клієнт отримує різний ступінь контролю над процесом і доступ до команди. Чим більш безпосередньо розробники співпрацюють з клієнтом, тим більша ймовірність того, що після […]

Команда адвокатського об’єднання CARLTON & AMROK демонструє високу ефективність у сфері захисту інтересів держави. Наші адвокати здобули серію важливих процесуальних перемог у судах першої та апеляційної інстанцій, успішно захистивши державну установу зі сфери управління Міністерства оборони України від безпідставних позовних вимог колишніх працівників.

Специфіка спорів: штучні позови в умовах воєнного стану
Останнім часом установа зіткнулася з численними позовами від ексспівробітників, які вимагали поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди.
Оскільки судовий розгляд таких справ триває від 1 до 2 років, суми потенційних стягнень становили значні фінансові ризики для оборонного бюджету.
Досить часто метою позовів було не повернення до обов’язків, а отримання виплат за рахунок держави. Ситуація ускладнювалася традиційно високою лояльністю судів до працівників у трудових спорах.

Стратегія захисту: руйнування шаблонів
Адвокати залучалися до захисту Клієнта як у судах першої інстанції, так і на стадії апеляції. Глибокий аудит матеріалів дозволив виявити системні зловживання з боку позивачів. Зокрема, у кількох кейсах було доведено факти тривалого перебування ексспівробітників за кордоном ще до звернення до суду.

У судових засіданнях адвокати CARLTON & AMROK переконливо обґрунтували:
•Законність процедур: кадрові рішення та звільнення відбувалися у суворій відповідності до законодавства.
•Відсутність наміру працювати: штучність вимог про поновлення, оскільки позивачі фактично не планували повертатися.
•Безпідставність претензій: відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за рахунок бюджету.

Результат: кошти оборонного сектору збережено
Завдяки послідовній позиції команди, суди залишили низку аналогічних позовів без задоволення. Спроби недобросовісного стягнення коштів заблоковано. Наразі адвокати об’єднання продовжують системний супровід інших процесів, надійно відстоюючи інтереси держави.

Над проєктом працювали: партнер Carlton&Amrok Євген Калашников, адвокат Галина Литвинова, юристка Олександра Довгаль.

Команда адвокатського об’єднання CARLTON & AMROK демонструє високу ефективність у сфері захисту інтересів держави. Наші адвокати здобули серію важливих процесуальних перемог у судах першої та апеляційної інстанцій, успішно захистивши державну установу зі сфери управління Міністерства оборони України від безпідставних позовних вимог колишніх працівників. Специфіка спорів: штучні позови в умовах воєнного стану Останнім часом установа зіткнулася […]

Законодавство у сфері публічних закупівель наділяє замовника низкою інструментів, які дозволяють забезпечити об’єктивну оцінку тендерних пропозицій для визначення переможця, не порушуючи при цьому принцип добросовісної конкуренції.

Одним із таких інструментів є передбачене статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі» право визначати кваліфікаційні критерії процедури закупівлі.

Де проходить межа між законним встановленням кваліфікаційних критеріїв та дискримінаційними вимогами до учасників?

Детальніше про це — у статті юриста Carlton&Amrok Олександри Довгаль за посиланням.

https://yur-gazeta.com/publications/sferi-praktiki/publichni-zakupivli/pravoviy-zahist-zamovnika-pri-vstanovlenni-kvalifikaciynih-kriteriyiv-u-procedurah-publichnih-zakupi.html

Законодавство у сфері публічних закупівель наділяє замовника низкою інструментів, які дозволяють забезпечити об’єктивну оцінку тендерних пропозицій для визначення переможця, не порушуючи при цьому принцип добросовісної конкуренції. Одним із таких інструментів є передбачене статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі» право визначати кваліфікаційні критерії процедури закупівлі. Де проходить межа між законним встановленням кваліфікаційних критеріїв та дискримінаційними […]

У межах кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України, під час проведення обшуку у нашого Клієнта було вилучено техніку, на яку згодом сторона обвинувачення ініціювала накладення арешту. Подібні процесуальні дії нерідко використовуються як інструмент тиску, особливо коли мова йде про майно, яке має важливе значення для повсякденної діяльності та роботи особи.

Адвокати Carlton&Amrok оперативно долучилися до захисту: було детально проаналізовано матеріали кримінального провадження, досліджено обґрунтованість вилучення майна,перевірено докази, процесуальні документи та дотримання вимог КПК України під час проведення слідчих дій. У ході роботи було виявлено низку суттєвих процесуальних порушень, а також порушення базових прав Клієнта, зокрема щодо обґрунтованості втручання у право власності.

Окрему увагу було приділено відсутності належного зв’язку між Клієнтом та обставинами, які слідство намагалося покласти в основу інкримінованого правопорушення, а також відсутності реальних правових підстав для накладення арешту та непропорційності такого обмеження прав Клієнта.

За результатами професійно вибудуваної правової позиції у судовому засіданні адвокатам вдалося відстояти права Клієнта та запобігти незаконному арешту майна: суд відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення. Це ще один доказ того, що своєчасний захист –це не формальність. Грамотна правова стратегія та своєчасне реагування адвоката часто вирішують більше, ніж гучні формулювання у матеріалах слідства.

Над проєктом працювали партнер Carlton&Amrok Артур Ступак та адвокат Аміна Гасратова.

У межах кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України, під час проведення обшуку у нашого Клієнта було вилучено техніку, на яку згодом сторона обвинувачення ініціювала накладення арешту. Подібні процесуальні дії нерідко використовуються як інструмент тиску, особливо коли мова йде про майно, яке має важливе значення для повсякденної діяльності та роботи особи. […]

Carlton&Amrok вітає з Днем вишиванки!

Вишиванка — це не просто традиція.
Це наш генетичний код, символ сили, єдності та любові до рідної землі, який поколіннями передається у кожному візерунку.

Нехай українська культура, дух і незламність завжди живуть у наших серцях.

Carlton&Amrok вітає з Днем вишиванки! Вишиванка — це не просто традиція. Це наш генетичний код, символ сили, єдності та любові до рідної землі, який поколіннями передається у кожному візерунку. Нехай українська культура, дух і незламність завжди живуть у наших серцях.

В межах кримінального провадження нашому Клієнту, який займається будівництвом, було повідомлено про підозру у вчиненні одночасно двох кримінальних правопорушень: • Привласнення та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч.2 ст. 191 ККУ) • Службове підроблення (ч.1 ст. 366 ККУ) Юристи Carlton&Amrok ретельно проаналізували матеріали справи, здійснили оцінку доказів, наданих стороною обвинувачення, та сформували ефективну […]

Юридична компанія CARLTON&AMROK продовжує системну роботу у сфері супроводу контрольованих іноземних компаній (КІК) та успішно завершила звітну кампанію для всіх наших Клієнтів.

Вже не перший рік ми забезпечуємо повний цикл супроводу КІК, що охоплює всі етапи – від первинного аналізу структури та визначення статусу контролера до підготовки та подання звітності відповідно до вимог податкового законодавства України.

У межах звітного періоду команда юристів CARLTON&AMROK:
· провела комплексний аналіз іноземних структур клієнтів;
· підготувала звіти КІК та супровідну документацію;
· забезпечила своєчасне подання звітності до контролюючих органів.

Незважаючи на складність регулювання та постійні зміни у підходах до застосування правил КІК,ми вкотре підтвердили свою експертизу та надійність як партнера у сфері міжнародного податкового планування, структурування бізнесу та мінімізації податкових ризиків.

Юридична компанія CARLTON&AMROK продовжує системну роботу у сфері супроводу контрольованих іноземних компаній (КІК) та успішно завершила звітну кампанію для всіх наших Клієнтів. Вже не перший рік ми забезпечуємо повний цикл супроводу КІК, що охоплює всі етапи – від первинного аналізу структури та визначення статусу контролера до підготовки та подання звітності відповідно до вимог податкового законодавства […]

Команда Carlton&Amrok здобула важливу процесуальну перемогу у Вищому антикорупційному суді. Ми успішно завершили захист Клієнта у справі, що тривала понад 10 років: за результатами нашої стратегії провадження було повністю закрите у зв’язку із закінченням строків давності.

Складність справи та активний захист:

З огляду на надзвичайну складність правових аспектів та великий обсяг матеріалів, команда захисту обрала шлях активного процесуального впливу. Протягом усього досудового розслідування адвокати Carlton&Amrok займали ініціативну позицію: за нашими клопотаннями було призначено низку експертиз та задоволено ключові процесуальні запити. Це дозволило системно спростувати позицію обвинувачення та забезпечити надійне підґрунтя для захисту Клієнта.

Боротьба у ВАКС за право на захист:

Важливим етапом стали спроби сторони обвинувачення обмежити Клієнта в часі на ознайомлення з матеріалами справи. Детективи неодноразово зверталися до ВАКС із клопотаннями про встановлення стислих строків для вивчення доказів.

Адвокати Carlton&Amrok щоразу аргументовано доводили слідчим суддям безпідставність таких обмежень, захищаючи право Клієнта на повноцінне ознайомлення з кожним документом. Суд підтримав наші доводи, відмовивши у задоволенні клопотань НАБУ та САП.

Результат:

Завдяки професійній витримці та глибокій експертизі ми забезпечили повне дотримання прав Клієнта до моменту настання законних підстав для закриття провадження. На сьогодні справу закрито, а Клієнт повністю звільнений від кримінальної відповідальності.

Юридична компанія Carlton&Amrok вкотре підтвердила свою здатність ефективно працювати у фокусі уваги Вищого антикорупційного суду та захищати інтереси Клієнтів у найскладніших умовах.

 

Над проєктом працювали: партнер Carlton&Amrok Євген Калашников.

Команда Carlton&Amrok здобула важливу процесуальну перемогу у Вищому антикорупційному суді. Ми успішно завершили захист Клієнта у справі, що тривала понад 10 років: за результатами нашої стратегії провадження було повністю закрите у зв’язку із закінченням строків давності. Складність справи та активний захист: З огляду на надзвичайну складність правових аспектів та великий обсяг матеріалів, команда захисту обрала шлях активного процесуального […]