Арешт майна відповідно до ст. 170 КПК України є одним із основних заходів забезпечення кримінального провадження, що спрямований на запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження. Частіше, предметом арешту стають грошові кошти, нерухоме та рухоме майно, цінні папери та інші матеріальні об’єкти, щодо яких можливо встановити їх належність конкретній особі та підтвердити право власності у встановленому законом порядку. Водночас розвиток цифрових технологій та поширення сфери використання криптоактивів зумовлюють поступове формування судової практики щодо застосування арешту до такого виду майна.
Варто зауважити, що законодавчо визначено поняття «віртуальні активи». У межах цієї статті терміни «криптоактиви», «криптовалюта» та «віртуальні активи» використовуються як синоніми задля зручності сприйняття та відповідно до термінології, яку найчастіше застосовують суди та правоохоронні органи.
Криптоактивами, відповідно до усталеної практики, є віртуальні активи, які існують у цифровій формі, мають майнову цінність та можуть зберігатися, передаватися або відчужуватися за допомогою технології розподіленого реєстру. З огляду на особливості їх правової природи та відсутності належного правового регулювання, питання застосування до криптоактивів заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема арешту, тривалий час залишалося невирішеним.
Практика застосування арешту криптоактивів у кримінальних провадженнях в Україні почала активно формуватися лише у 2022 році. Саме з цього періоду суди розглядають практичні питання, пов’язані з арештом криптоактивів, зокрема щодо визначення їх як об’єкта арешту, встановлення їх належності конкретним особам та оцінки обґрунтованості такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Наразі, попри неоднорідність судової практики та відсутність усталеного підходу до вирішення питання про арешт віртуальних активів, суди дедалі частіше виходять із подібних критеріїв оцінки доказів належності активу конкретній особі, його зв’язку з кримінальним правопорушенням та необхідності застосування арешту.
Особливості встановлення власника криптоактивів у судовій практиці.
Встановлюючи зв’язок між криптоактивом та його власником, суди враховують сукупність обставин, зокрема факт користування криптогаманцем, наявність доступу до нього, дані криптовалютних бірж, результати аналізу blockchain-транзакцій та інші докази, які дозволяють пов’язати актив із певною особою.
Так, в ухвалі Вищого антикорупційного суду України від 30.11.2023 року у справі №991/10335/23 суд визнав, що право власності на віртуальний актив набувається за фактом створення віртуального активу, вчинення та виконання правочину щодо віртуального активу, засвідчується володінням ключа такого віртуального активу. Отже, володілець ключа віртуального активу (код та пароль доступу до гаманця) є власником такого віртуального активу. Із вказаною позицією суду першої інстанції погодилася Апеляційна палата ВАКС. При цьому, відхиляючи доводи представника третьої особи щодо належності їй арештованих активів, суди зазначили, що ним не надано:
- Належного документального підтвердження купівлі та продажу криптовалюти, на яку накладено арешт, її обміну на фіатну валюту, а також відомостей про укладення відповідних правочинів між зберігачем та власником віртуального активу.
- Скріншотів із особистих кабінетів особи на криптобіржах, із яких би вбачалося управління конкретною особою портфелем віртуальних активів.
- Жодних доказів на підтвердження права власності особи на арештовані віртуальні активи, а також факту розпорядження криптовалютою з моменту створення мультивалютного криптогаманця до моменту застосування заходу забезпечення у кримінальному провадженні.
Ця позиція ВАКС є показовою: суд фактично сформував «стандарт добросовісного власника» для крипторинку. Якщо особа позиціонує себе як законний інвестор, вона повинна мати чіткий слід – від моменту фіатного придбання криптоактивів до історії переказів між власними адресами.
Логічно припустити, що надання зазначених доказів, на переконання суду, мало б підтвердити факт належності арештованих віртуальних активів відповідній особі та наявність у неї права власності на них.
Саме такої думки дотримався Корольовський районний суд міста Житомира у справі №296/5381/25, постановляючи ухвалу про накладання арешту на кошти у вигляді криптовалюти від 20.05.2025 року. Суд встановив, що особа використовує акаунти на криптовалютній біржі «Binance» зареєстровані на її ім`я, та дійшов висновку, що саме ця особа відкрила відповідні рахунки та має до них доступ.
Протилежна практика викладена в ухвалі Святошинського районного суду міста Києва у справі №759/13205/26 від 02.06.2026 року. Суд задовольнив клопотання представника власника майна, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, оскільки на думку Суду сам по собі факт знаходження відомостей про певні криптогаманці у мобільному пристрої особи не свідчить про належність їй відповідних віртуальних активів та не підтверджує наявність у такої особи права власності чи фактичного контролю над ними.
Така мінливість судової практики зумовлена тим, що один і той самий факт може оцінюватися судами по-різному залежно від інших доказів у справі. Наприклад, в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 01.08.2022 року у справі №757/19246/22-к, слідчий суддя фактично розмежував власника криптогаманця та його реального володільця. Аналіз матеріалів кримінального провадження та наданих стороною обвинувачення доказів дали Суду можливість встановити, що підозрюваний, з метою приховання належності йому віртуальних активів, зареєстрував аккаунт на криптовалютній біржі «Binance» на свою матір, але із прив’язкою до особистої адреси електронної пошти. Таким чином, незважаючи на формальну реєстрацію акаунта на іншу особу, суд встановив фактичний зв’язок підозрюваного з відповідними віртуальними активами, врахувавши усі у сукупності обставини їх використання.
За таких умов, підхід судів до встановлення власника віртуальних активів хоча і відрізняється, однак в усіх випадках визначальним є питання достатності доказів для підтвердження зв’язку конкретної особи з відповідними активами.
Підстави для арешту віртуальних активів.
Водночас, один лише факт встановлення права власності на віртуальні активи не може бути підставою для їх арешту. Статтею 173 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд задовольняє клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 Кодексу.
Тягар доказування необхідності накладення арешту покладається на сторону обвинувачення, при цьому судова практика свідчить про те, що підставами для відмови є недоведення зв’язку віртуальних активів із кримінальним правопорушенням.
Зокрема, в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 947/29342/22 Одеський апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, зазначив, що клопотання детектива відділу детективів ТУ БЕБ в Одеській області не містить належного обґрунтування, яке відношення до вказаного кримінального провадження мають віртуальні активи, які належать біржі «Binance», а також не вказані підстави, передбачені ст. 170 КПК України для накладення арешту на активи.
Вишгородський районний суд Київської області, постановляючи ухвалу від 31.01.2024 року у справі № 363/510/24 вказав, що сам тільки факт руху віртуальних коштів та визнання їх речовим доказом не може бути підставою для накладання на них арешту згідно вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України.
З погляду оцінки обґрунтованості кримінально-процесуальних обмежень, особливу правову складність становлять операції за принципом peer-to-peer (P2P). Добросовісні учасники ринку віртуальних активів, здійснюючи правочини з відчуження власних цифрових активів, отримують еквівалент у фіатній валюті на поточні банківські рахунки від контрагентів, чиї кошти згодом кваліфікуються як об’єкт або знаряддя вчинення кримінального правопорушення (зокрема, у межах розслідування кібершахрайств, фішингу чи легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом). За таких обставин органи досудового розслідування застосовують інструмент арешту до всього ланцюга пов’язаних облікових записів та задіяних банківських рахунків. Сторона обвинувачення автоматично накладає обтяження на кожен наступний акаунт, через який проходили кошти, незалежно від суб’єктивного ставлення його власника до правопорушення. Як наслідок, майно добросовісного набувача піддається процесуальному обтяженню виключно за ознакою його входження до ланцюга руху коштів, що призводить до невиправданого порушення балансу між завданнями кримінального провадження та захистом права власності.
Наведена практика свідчить про те, що для недопущення арешту криптоактивів власник може надати суду докази, які спростовують їх зв’язок із кримінальним провадженням та відсутність передбачених законом підстав для застосування такого заходу. Зокрема, такими доказами можуть бути:
- документи, що підтверджують законне походження та придбання криптоактивів;
- історія транзакцій та виписки з криптовалютних бірж;
- документи та відомості, що підтверджують належність активів іншій особі;
- документи, які спростовують зв’язок криптоактивів із кримінальним правопорушенням;
- докази відсутності ризику відчуження, приховування або іншого розпорядження активами;
- інші матеріали, які свідчать про відсутність підстав для арешту, передбачених ст. 170 КПК України.
Порядок виконання ухвал про арешт криптоактивів
Проте на практиці виникає питання не лише щодо підстав для накладення арешту на криптоактиви, а й щодо порядку його фактичного виконання. Оскільки практика застосування такого заходу забезпечення лише формується, підходи до виконання відповідних ухвал також не є однозначними.
Важливою передумовою для виконання ухвали є розмежування гаманців на кастодіальні (приватні ключі зберігає третя сторона — зазвичай це централізована криптобіржа) та некастодіальні гаманці (повний контроль над приватними ключами та сід-фразою має лише власник).
Наприклад, у справі № 296/5381/25 у клопотанні про арешт майна сторона обвинувачення просила суд накласти арешт на активи та зобов`язати криптовалютну біржу «Binance» (binance.com) заблокувати доступ до усіх криптовалютних рахунків та акаунтів відкритих особою. В ухвалі від 20.05.2025 року суд визнав необхідність накласти арешт на майно, однак відмовив у задоволенні клопотання в частині зобов`язання криптовалютну біржу «Binance» заблокувати доступ до усіх криптовалютних рахунків та акаунтів, оскільки така вимога не ґрунтуються на положеннях Кримінального процесуального кодексу України.
Натомість, у справі № 757/21551/25-к Печерський районний суд міста Києва визнав прийнятним та законним таке прохання, та ухвалою від 09.05.2025 року зобов’язав криптобіржу (сервіс) «Binance» вжити необхідних заходів, пов`язаних з прийняттям в управління Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та здійсненням заходів з управління ними шляхом їх реалізації через електронні торги, та в подальшому передати віртуальні активи, що розміщені відповідних облікових записах, на електронний гаманець переможця електронних торгів, зареєстрований на криптобіржі (сервісі) «Binance».
Наведені судові рішення свідчать про відсутність єдиного підходу до визначення способу виконання арешту криптоактивів. Водночас у більшості випадків його реалізація зводиться до блокування можливості розпорядження відповідними активами та унеможливлення їх переміщення або відчуження без відповідного рішення уповноваженого органу.
Разом з тим, власники кастодіальних гаманців, після скасування арешту останніх, на практиці й надалі залишаються обмеженні у користуванні своїми криптоактивами, але вже з боку бірж. Це пов’язано з тим, що біржі керуються правилами AML/KYC (протидія відмиванню коштів) та своїми внутрішніми Умовами користування. Навіть якщо суд, або правоохоронні органи зняли арешт, для внутрішньої системи безпеки біржі цей акаунт може залишатись у зоні “високого ризику”.
Саме так в ухвалі від 14.05.2025 року у справі №752/11560/25 постановив слідчий суддя Голосіївського районного суду м. Києва. Цією ухвалою зобов’язано криптобіржу «UAB PaySaxas», накласти арешт на криптовалютні активи, заборонивши користуватися і розпоряджатися ними у будь-який спосіб та заблокувати увесь функціонал, на криптовалютному гаманці.
Таким чином, суди виходять із того, що блокування криптоактивів та позбавлення можливості розпоряджатися ними спрямоване на забезпечення досягнення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, зокрема забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.
Разом з тим, варто зазначити, що збереження речових доказів або забезпечення конфіскації майна як виду покарання не є єдиними підставами для арешту криптоактивів. У судовій практиці все частіше з’являються випадки, коли на стадії досудового розслідування арешт застосовується саме з метою забезпечення подальшого повернення віртуальних активів їх законному володільцю.
Шевченківський районний суд міста Києва, у справі №761/23122/23 (ухвала від 30.06.2023), з метою забезпечення дієвості арешту як заходу кримінального провадження, враховуючи специфіку криптовалют, як форми віртуальних активів, зобов’язав криптобіржу Tether Limited забезпечити повернення або перевипущення віртуальних активів потерпілій особі. Аналогічне рішення викладене слідчим суддею Новобаварського районного суду міста Харкова.
Такий підхід свідчить про формування судової практики, відповідно до якої виконання ухвали про арешт криптоактивів може забезпечуватися безпосередньо через криптовалютну біржу шляхом покладення на неї обов’язку вчинити дії щодо активів. При цьому відсутність у відповідної біржі української реєстрації не завжди перешкоджає реалізації судового рішення.
Правоохоронні органи України співпрацюють з іноземними криптовалютними платформами та використовують механізми міжнародного співробітництва для отримання інформації, блокування активів та вчинення інших необхідних для слідства дій. Про це свідчить наявність значної кількості судових рішень, виконання яких забезпечувалося саме шляхом такої взаємодії.
Системний аналіз судової практики дає підстави зробити висновок про те, що наразі в Україні відсутній єдиний підхід до вирішення питання про арешт віртуальних активів в межах кримінального провадження. Поряд із тим, суди поступово напрацьовують власні підходи до встановлення їх належності, оцінки зв’язку з кримінальним правопорушенням та визначення способу виконання ухвали.
На жаль, наявна практика свідчить, що нерідко, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, тягар доказування у такі категорії справ лягає саме на власника віртуальних активів. Тому власникам криптоактивів варто вже на етапі їх придбання подбати про можливість документально підтвердити їх походження та належність. У випадку ініціювання кримінального провадження з боку правоохоронних органів, наявність таких доказів може стати ключовою для того, щоб суд зміг відрізнити активи, пов’язані з кримінальним правопорушенням, від майна, яке належить добросовісному володільцю.
Статтю підготували співкеруючий партнер Carlton&Amrok Євген Калашников та юристка Carlton&Amrok Олександра Довгаль.
https://yur-gazeta.com/publications/practice/kriminalne-pravo-ta-proces/aresht-kriptoaktiviv-yak-zahid-zabezpechennya-kriminalnogo-provadzhennya-aktualna-sudova-praktika.html
